Катинський ліс під Смоленськом став символом всіх розстрілів польських військовополонених і цивільних осіб, що трапилися навесні 1940 року в декількох місцях Радянського Союзу – в Катині, Калініні, Харкові, а також в’язницях західних Білорусі та України. Став він і символом брехні і ганьби – Радянський Союз довгі десятиліття заперечував свою причетність до цього злочину. Як зараз російська влада реагує на правду про Катинь?
Відеоматеріал дивіться у програмі «Ось так»:
«Ось ще полонені – польські офіцери. Помилуйтеся на цих вояк, хвальки, вони при першій же появі Червоної Армії кидали своїх солдатів», – так радянська хроніка викривала поляків, захоплених в полон у вересні 1939 року. Тоді Радянський Союз за секретним протоколом до пакту Молотова-Ріббентропа розділив Польщу з Німеччиною або ж – як говорилося – звільнив пригноблені братські народи від польської шляхти.
«Розкажіть всім, що Червона Армія і радянський народ несуть свободу всім трудящим Західної України і Західної Білорусії», – продовжує радянська пропаганда тих часів.
Принаймні, 14 з половиною тисяч офіцерів, відображених хронікою, навесні 1940-го будуть розстріляні в Радянському Союзі за рішенням Політбюро. Одночасно у в’язницях західних України та Білорусі страчують понад 7 тисяч цивільних осіб з анексованих територій. Історики гадають про мотиви такого рішення, в документах підтверджень немає. Єдина згадка – в записці Берії, що лягла в основу рішення Політбюро.
«Цитата – «закоренілі невиправні вороги радянської влади». Мені досить переконливою здається гіпотеза Лебедєвої про те, що це рішення було прийнято з побоювання, що як би ці військовополонені не збунтувалися подібно до того, як це влаштували військовополонені чехи в 1918 році. І з заколоту білочехів, як вони називалися в радянській історіографії, почалася громадянська війна», – пояснює історик Олександр Гур’янов, глава польської програми «Меморіалу».
Питання про розстріли поляків не піднімалося до 20 лютого 1940 року, каже Гур’янов. Потім події розвивалися стрімко – розробка плану з вивезення військовополонених і цивільних осіб до місць розстрілів закінчилася до кінця березня. З початку квітня туди потягнулися ешелони.
Поховання в Катинському лісі під Смоленськом німці знайшли в лютому 1943-його – за наводкою місцевих жителів. Провели ексгумацію за участю поляків. З могил дістали понад 4000 трупів. Всі вбиті пострілом в потилицю німецькими кулями, – говорилося в звіті.
«Це були в’язні Козельського табору і тільки Козельського табору, ніяких інших людей там не було. Ми можемо поіменно встановити їх звання, спеціальності. 95,6% – це були офіцери Війська Польського, армійські офіцери. З них 70% – це були офіцери запасу», – говорить історик Олександр Гурʼянова.
Серед запасників – люди громадянських професій. В основному вчителі, лікарі, судді, які пройшли обов’язкову військову підготовку. Напередодні війни їх призвали. За паперами, знайденими при трупах, впізнали понад 2700 убитих. На місце ексгумації привозили, в тому числі, бургомістра окупованого Смоленська, Бориса Меньшагіна.
«13 квітня про це оголосили і 18 квітня вони їздили в ознайомчу поїздку до зони ексгумації розстрілу польських офіцерів. Він там був і все для себе зрозумів. Він також бачив ті ялинки, які там росли і розумів, що це сталося не в 1941-му році», – розповідає історик Павло Полян, автор книги про Бориса Меньшагіна.
Тому замість Меньшагіна на Нюрнберзький процес поїхав його заступник Базилевський. Там радянська сторона намагалася покласти Катинський злочин на німців – фальсифікувалися документи і свідчення свідків.
«Точно встановлено, що масове вбивство польських військовополонених скоєно німецько-фашистськими загарбниками восени 1941 року», – переконувала радянських громадян кінохроніка тих часів.
В остаточному вироку Катинський епізод відсутній – трибунал не підтримав обвинувачення. Катинь стала символом радянської брехні на довгі десятиліття.
Першу правдиву статтю про Катинь в СРСР написав астроном Олексій Пам’ятних. У 1987 році він прочитав Польський самвидав про злочин, зʼїздив на велосипеді з сином в Катинь, навіть написав листа в обком – мовляв, потрібно вигородити меморіал із зони відпочинку. І зайнявся темою. У 89-му його стаття вийшла в»московських новинах».
«На роботі показав, всі помітили, прочитали. Але якогось шуму Я не пам’ятаю. Всі побоювалися. А в Польщі ця стаття справила враження бомби, що розірвалася. В цей же день це була головна новина у вечірній програмі в телебаченні. Наступного дня статтю повністю опублікувала Gazeta Wyborcza. І навіть партійна газета Trybuna Ludu на першій сторінці дала дуже докладний виклад», – згадує Олексій Памʼятних.
У Катинської брехні СРСР жив до 1990 року – тоді вийшло повідомлення ТАСС про відповідальність Берії, Меркулова і їх підручних за Катинь. Почалося офіційне розслідування. Через два роки за розпорядженням Єльцина оприлюднили рішення Політбюро. Слідство припинили в 2004 році через смерть винних. Винними, випливає з витоку засекреченої інформації, визнали чотирьох – Берію і трійку НКВС, що оформляла справи, – за статтею про перевищення влади.
«Ну тобто ось високого рівня, але не найвищого, чини, перестаралися. Вони не зрозуміли, погарячкували і розстріляли 22 тисячі осіб. Це знущальна і гротескна кваліфікація, тому що це був акт державного терору», – вважає історик Олександр Гур’янов.
Незважаючи на те, що російська Держдума 10 років тому визнала відповідальність СРСР за Катинський злочин, військова прокуратура не реабілітує жодного зі страчених військовополонених, відмовляючи визнати їх загибель.
Саме тому «Меморіал» том за томом видає біографії тих, хто лежить під Смоленськом, Твер’ю і Харковом, домагаючись, щоб кожен з безіменної для офіційної влади маси жертв був поіменно реабілітований в Росії.
Маша Макарова, Максим Гаранін/ОБ, belsat.eu