Друга світова війна все більше стає історією – все менше тих, хто бачив її на власні очі, і все більше питань до того, що сьогодні для нас означає цей день. У студії програми «ProContra» намагаємося розібратися, що ж ми робимо 9 травня – відзначаємо національне свято або віддаємо данину радянському минулому?
Чому в інших державах ми бачимо національні свята, які виростають з середньовіччя, а Білорусь, хоча і має багате минуле, фактично веде відлік з періоду Другої світової війни? Чи дійсно еліти більше не роблять ставки на загальнорадянське минуле? Відповідь разом з ведучими Володимиром Мацкевичем і Всеволодом Стебурако намагається відшукати соціолог Олексій Ластовський.
«9 травня пов’язує нас з іншими країнами пострадянського простору. А 3 липня святкувалося ще в УРСР, і тепер воно надає Білорусі можливість виділитися з цього простору і, скажімо так, націоналізувати цю памʼять, придбати власну, білоруську версію перемоги. Тому ми можемо помітити, що це свято стало більш важливим, ніж 9 травня», – висловився гість студії.
Олексій Ластовський зазначає, що багато в чому Республіка Білорусь символічно проголошує себе спадкоємицею УРСР, де Велика Вітчизняна війна була в центрі історичної пам’яті і надавала Білорусі статус «партизанської республіки». І в середині 1990-х апеляція до ВВВ стала мотором мобілізації населення, зверненням до радянської ностальгії і засобом боротьби з політичними противниками Олександра Лукашенка. Сьогодні 9 травня втрачає актуальність для влади, і це все помітніше. Чому? Дивіться у повному виданні програми «ProContra» з Володимиром Мацкевичем, Всеволодом Стебурако та соціологом Олексієм Ластовським.