Історія православної церкви налічує більше 1000 років, вона нерозривно пов’язана з долею білоруського народу. З самого початку православна церква на білоруських землях мала свою особливість і чітко відрізнялася архітектурою, образотворчим мистецтвом від сусідських – київської, новгородської-псковської і, особливо, московської.
Білоруська церква безпосередньо переймала візантійські зразки та поступово йшла в напрямку європейськості. Фрески з Полоцких храмів, зовнішній вигляд церков в Гродно і Новогрудку, рукописні Євангелія з Турова, Лаврішево, Слуцька, надруковані Франциском Скориною Біблії належать до загальноєвропейських прикладів культури.
Позиції православної церкви в Білорусі кардинально змінюються в кінці 16 століття. Берестейська церковна унія 1596 року найсильніше повʼязує православне міщанство, селянство і частина шляхти з католицькою культурою і традиціями. Відтепер представники здавна православних пологів Острозьких, Огінських, Волович, Сапег, Хрептовіч свідомо переходять в католицизм, так як Річ Посполита давала їм великі можливості для карʼєри і престижу і відкривала двері в Європу.
Ослабленням православної церкви в ВКЛ скористалася Московська держава, якому законними і не тільки шляхами в 1589 році вдалося отримати самостійну патріархію. Це дозволило Росії безперервно втручатися у внутрішнє життя Речі Посполитої під гаслами «захист єдиновірних православних Білорусі та України».
З цього часу почалася релігійна і цивілізаційна переорієнтація православних білорусів на московський зразок. Особливо стрімко ці процеси йдуть після приєднання білоруських земель до Російської імперії в кінці 18 століття. В результаті за останні 200 років національна особливість Білоруської православної церкви майже зникла.
Чи можемо ми сьогодні назвати Православну церкву в Білорусі білоруської, не по територіальній приналежності і назвою, а за змістом і суттю? Чи формує вона національну свідомість і чим відрізняється від РПЦ? Сьогодні вся її духовна і культурна сила повністю спрямована на Москву. В результаті білоруський народ втрачає своє коріння, а церква, з якої вийшли білоруси, через 1000 років стала одним з інструментом придушення всього національного на території Білорусі.
Сьогодні тільки поодинокі вцілілі стародавні храми і прекрасні ікони, рукописні і друковані церковні книги, фігури нечисленних вітчизняних святих і мучеників свідчать про національне духовне багатство православ’я Білорусі в минулому і дають надію на його справжнє відродження в майбутньому.