Гродно, місто мого дитинства і юності, опинився в центрі пандемійного, так би мовити, скандалу. Хтось «злив» в телеграм-канал список будинків, в яких нібито знаходяться вогнища коронавірусу.
З якою метою це зроблено –богу відомо. Незважаючи на те, що за білоруськими мірками Гродно майже мегаполіс, він все ще залишається містом, в якому більшість жителів перетинається один з одним. У магазинах і на ринках, в храмах, просто – на вулицях. Так що аргументація –мовляв, ми хотіли всіх попередити –в даному випадку не працює. Ну, дізнаються городяни, що на вулиці Сидорова в двох будинках живуть інфіковані проклятим вірусом, а у восьми – ні. Що від цього зміниться?
Тільки одне. Підстав для паніки стане більше.
Двадцять шість років в Гродно я прожив на одній і тій же вулиці, – тільки по черзі ми переїжджали з одного будинку в самому її початку в інший, в самий її кінець. Там всього тринадцять будинків, лікарня і школа. Десять хвилин ходьби помірним кроком. Тепер я знаю, що в двох будинках з тринадцяти – «вогнищ». Решта одинадцять – евакуювати? Ці два – нормальні радянські п’ятиповерхівки, в чотири підʼїзди, – замуровувати, щоб ні власники квартир, ні миші не могли прослизнути?
Чому державна епідеміологічна служба складає такі списки, Я розумію. Владі потрібно розуміти, в які лікарні потрібно терміново додати ліжкомісця, де може знадобитися апаратура для штучного вентилювання легенів, який житлово-експлуатаційній службі терміново додати антисептиків. У нас країна загального очманілого від свого всевладдя держави, це правда, але в даному-то випадку його дії будуть виправдані. А ось наскільки виправдані дії організаторів «зливу»?
Існує поняття: медична таємниця. Навіть за нашим законодавством ніхто, крім пацієнта, не має права розголошувати його діагноз. За це передбачено кримінальне покарання. Виняток – якщо мова йде про судовий процес, в ході якого розглядається справа про свідоме або випадковому зараженні одного з учасників (в даному випадку позивача) іншим (відповідачем). Але і в цьому випадку суд не має права без згоди сторін робити свої засідання відкритими, а вже тим більше – зраджувати інформацію гласності через будь-які медіа.
Наш випадок в цю норму закону не вкладається. І телеграм у нас не визнаний медіа (в силу анонімності його авторів і користувачів), і номери будинків не є вказівкою на конкретних людей, чиї сім’ї наздогнала ось така напасть. Єдине, чим повиненна керуватися людина, в чиї руки потрапив подібного роду документ, – це здоровий глузд і совість. Крок він зробив явно безглуздий.
І, додам, – безсовісний.
У будинках живуть діти. Іноді ці діти навіть в нинішніх умовах ходять в школу. Карантин у нас не оголошений. Що робити вчителю? Машенька, ти з п’ятого будинку, ти можеш увійти в клас, а ти, Льоша, з шостого, тобі вхід суворо заборонено? Що робити лікарю, який працює зі старими, яких доводиться відвідувати вдома – адже ніхто не відміняв інші хвороби, включаючи гіпертонію, наприклад, або онкологію. Що, лікар не повинен ходити в «чумні» будинки? Середньовіччям в століття інтернету пахне.
Я не приховую свого ставлення до тактики, яку обрала влада. З моєї точки зору – точки зору стороннього спостерігача, а не професійного медика – вона помилкова. Але навіть цією помилкою не можна виправдовувати публічну підлість на зразок тієї, про яку я зараз пишу. А по-іншому оцінити «злив» подібного роду, вибачте, я не можу.
Олександр Федута/ОБ, belsat.eu