Алмазбек Атамбаєв – перший з трьох президентів Киргизстану (не рахуючи в.о. президента Рози Атумбаєвої), якого не скинули в результаті революції і якого можуть посадити за зловживання владою і корупцію в період його президентства. Двоє інших – Аскар Акаєв і Курманбек Бакієв зуміли втекти з країни, уникнувши такої долі.
Суспільство Киргизстану, політичні еліти країни, незважаючи на ланцюг трагічних подій, що сталися менш ніж за 15 років, так і не змогли сформувати повноцінних демократичних інститутів. У суспільстві постійно відбувається боротьба між слабким демократизмом і авторитаризмом. Причому цей авторитаризм найпримітивніший, він зосереджений виключно на збагаченні тих, хто прийшов до влади. Прага нажитися завдяки високим посадам змушувала і змушує місцевих політиків маніпулювати конституцією, законами, політичними інститутами. Адже тільки так можна зберегти доступ до грошей і до влади. Так було з Акаєвим і Бакієвим, тим же шляхом йшов Атамбаєв.
Впродовж 6-річного терміну Атамбаєв спробував зачистити політичний простір, підпорядкувати основні інститути державного управління, зміцнити свої позиції за рахунок опори на особисто відданих йому людей. Своїх водіїв і охоронців він робив високопоставленими чиновниками і бізнесменами. Незважаючи на те, що Атамбаєв не зміг (не наважився) продовжити свої президентські повноваження, він зробив все, щоб зберегти свої позиції і вплив у політиці. Ключовим інструментом, який повинен був забезпечувати стійкість створеної системи, повинен був стати наступник Атамбаєва Сааранбай Жеенбеков.
Іншими механізмами, через які зберігалося вплив Атамбаєва, повинні були стати Соціал-демократична партія і маніпуляції з конституцією. Ще в 2016 році Алмазбек Атамбаєв ініціював референдум зі зміни головного закону країни. Внесені поправки сприяли подальшому посиленню позицій і ролі прем’єр-міністра і Жогорку Кенеша (парламенту). Слід звернути увагу на те, що в 2010 році була прийнята нова конституція, відповідно до якої Киргизстан ставав парламентсько-президентською республікою. Ключові політичні функції були зосереджені в руках парламентської більшості, прем’єр-міністра і уряду, які формувалися і контролювалися парламентом. Очевидно, що Атамбаєв і розраховував повернутися у велику політику через парламент, зайнявши якийсь ключовий пост (можливо прем’єр-міністра) і таким чином повернути собі всю повноту влади.
Обстановка в центрі Бішкека після сутичок мітингувальників із правоохоронцями: перекинуті і палаючі сміттєві баки, автобуси з міліціонерами
— Kloop (@kloopnews) 8 sierpnia 2019
Парламентські вибори повинні відбутися у 2020 році, очікувалося, що більшість (а значить і право формувати уряд) буде в руках Соціал-демократичної партії Киргизстану, якій до останнього часу керував Атамбаєв.
Таким чином, в Киргизстані мав бути реалізований «російський сценарій», але вийшов «вірменський».
По всій видимості Атамбаєв не прийняв до уваги лише одного: в умовах перерозподілу владно-економічних ресурсів важливо не формальний (тіньової) вплив, а наявність реальних політичних важелів управління, яких у колишнього президента не було. Перш за все він розраховував на лояльність і відданість свого ставленика (можна припустити про наявність компромату на Жеенбекава), який був зобов’язаний Атамбаєва своєю політичною кар’єрою, але він помилився. Атамбаєв проігнорував той факт (власний досвід), що влада змінює і розбещує людей: новий президент відмовився бути просто маріонеткою в руках колишнього президента, готувати його повернення у владу, маючи можливість панувати самому. Через півроку після вступу на посаду Жеенбеков приступив до кадрових чисток, видаливши з ключових постів (керівництво силових відомств) людей Атамбаєва, після чого приступив до боротьби за СДПК, що призвело до її розколу.
Атамбаєва не змогли продовжити перший раз по головній дорозі і довелося їм розвернутися. Дорогу перекрили і почали кидати коктейлі Молотова. Потім всі машини поїхали в зворотний бік, пізніше з’явилися вертольоти
Сутички тривають і зараз. Зв’язку немає.
— Azat (@Azat25) 8 sierpnia 2019
Дії нового президента і активний опір старого стали причиною відкритої політичної конфронтації в 2018 році, яка проявлялася в боротьбі компроматів, у взаємних звинуваченнях у корупції та порушення закону. Очевидно, що новому президенту (новій правлячій групі) не вдалося повністю перехопити політичну ініціативу, після чого в дію вступили правоохоронні органи.
Все в тому ж 2018 році в парламенті почалася робота над законом щодо зняття недоторканності з екс-президентів і можливості порушувати проти них кримінальні справи. Незабаром почалися затримання близьких до Атамбаєва чиновників за звинуваченням у корупції і зловживання владою. Це повинно було стати прямим сигналом для Атамбаєва, який повинен був після цього якщо не виїхати з країни куди-небудь (наприклад в Мінськ), то принаймні піти з політики. Але колишній президент, ймовірно, не міг змиритися з віроломством свого наступника, з тим, що плодами його хитрих схем будуть користуватися інші і вирішив захищати свої позиції навіть зі зброєю в руках.
Події останніх днів: 5 кримінальних звинувачень з боку прокуратури на адресу Атамбаєва, зняття недоторканності з екс-президента і штурм його будинку – не є боротьбою законності і правосуддя проти злочинів, а продовженням боротьби за політичну владу.
Переслідування Атамбаєва, хоча і має всі правові підстави, проте, навряд чи буде служити очищенню політичної системи, її демократизації та посиленню законності в країні.
Павло Усов/АА belsat.eu