За гарячу тему, пов’язану з сенсаційними новинами у справі Шеремета, вхопилася і білоруська пропаганда. Але для неї головне – не істина про вбивство відомого журналіста білоруського походження в 2016 році в Києві, а можливість дискредитувати як український Майдан і демократію, так і організаторів вуличних виступів в Білорусі.
По трагічній темі вдосталь потопталися на телеканалі «Білорусь 1» учасники свіжого випуску передачі «Клуб редакторів», який вів сам голова Білтелерадіокомпанії Іван Ейсмонт.
Обмовившись, що потрібно дочекатися суду, учасники передачі тут же забули про презумпцію невинності і стали будувати пропагандистські умовиводи. Типу: «Шеремета вбили герої антитерористичної операції», «побратими бойовиків білоруського загону «Погоня» (маються на увазі добровольці – учасники АТО) і білоруської опозиції, «ідоли, герої білоруської незалежної преси протягом останніх чотирьох-п’яти років».
«Революціонери, люди, які прийшли до влади кров’ю, не можуть по-іншому жити і працювати … Україна – це щеплення для всіх нас», – глибокодумно додав гість передачі, новоспечений депутат Палати представників Олег Гайдукевич.
Хоча при чому тут українська влада? Дай бог білоруським президентським виборам бути такими ж прозорими і конкурентними, як ті, на яких переміг Володимир Зеленський.
«Ті, кого вони [незалежні засоби масової інформації] виставляли героями, виносили на плакати і на транспаранти, вони виявляються такими ж кривавими агресорами, вбивцями», – нагнав жаху директор представництва МДТРК «Мир» в Білорусі Володимир Перцов.
І все це топтання по темі потрібно було, схоже, для того, щоб устами Ейcмонта прийти до висновку, що «одні й ті ж сили за всім цим і в Україні, і в Білорусі стоять – вкрай націоналістичні».
В результаті ланцюжок маніпуляційних умовиводів дійшов до минулих в Мінську 7 і 8 грудня вуличних протестів проти «поглибленої інтеграції» з Росією. Але про причини протестів, про те, як Кремль узяв за горло, не сказали, зате провели паралель: мовляв, з таких же антиросійських гасел починався Майдан в Україні.
Тут все не витримує критики. І Майдан починався з іншого – це був виступ за євроінтеграцію, яку зупинив Віктор Янукович. І сама версія вбивства Шеремета, оприлюднена днями українським МВС, багатьом здається непереконливою. У будь-якому випадку особистий бекграунд підозрюваних – не підстава дискредитувати українську Революцію гідності і тим більше – учасників мінських протестів. Це все зготована за принципом «на городі бузина, а в Києві дядько». Або як кажуть білоруси: змішали біб з горохом.
Навіщо ж всім цим годують глядача? Білоруська влада і її ідеологічна обслуга, яку б тему не брали, тримають в голові одне – інтереси збереження режиму.
На виборах 2015 року Олександру Лукашенко здорово допомогла спекуляція на українській темі. Що, мовляв, хочете повторення у нас кривавих подій? Якщо немає – голосуйте за стабільність, яку забезпечує самі знаєте хто.
Але зараз переляк білоруського обивателя після Майдану в основному пройшов, а весняний зліт Зеленського, навпаки, викликав масовий інтерес білорусів, бродіння умів на тему зміни влади в своїй країні. Так що саме час впорснути нову дозу «антиМайдан щеплення».
Причому дивіться: здавалося б, виступи білорусів проти аншлюсу на руку Лукашенко. Адже він сам патетично заявляє, що суверенітет – це святе. Можна сказати Путіну: бачиш, народ не хоче зливатися в екстазі з Росією, так що охолоні зі своєю «поглибленої інтеграцією»!
Але заковика в тому, що верхам відразу стає зле від будь-якої вуличної активності. Білоруський аналітик Валерій Карбалевич зазначає, що Лукашенко «боїться політизації суспільства», особливо перед президентськими виборами 2020 року.
Як відомо, акції 7 і 8 грудня в Мінську обійшлися без розгону. Учасники «Клубу редакторів» розхвалювали м’якість білоруської міліції, а для контрасту показувалися кадри дій французької поліції проти «жовтих жилетів».
Але порівняння в принципі кульгає. У Франції протестувальники будували барикади, спалювали автомобілі, кришили вітрини, в правоохоронців летіли камені і коктейлі Молотова – коротше, розгорталися справжні вуличні бої. У Мінську маніфестанти переходили вулиці строго на зелене світло, спускалися в підземні переходи, не розбили жодної скла. Ця сверхдисциплінованість навіть стала предметом легкого троллінгу в соцмережах.
Але і ця дисципліна не гарантує від розгонів нові акції. Судячи з «Клубу редакторів», екзистенціальний страх верхів перед вуличною активністю посилюється. Зростання національної самосвідомості – здавалося б, саме те, що потрібно для зміцнення незалежності. Але білоруському режиму краще мати сонних обивателів, цвинтарну тишу. Свідомі громадяни-бо вимогливі до своєї держави.
А тут ще президентські вибори на носі. Лукашенко зовсім ні до чого нова Площа. Після розгону Майдану-2010 режим потрапив під санкції, різко зіпсував відносини з Заходом. Зараз влада намагатиметься гасити виступу, поки вони не набрали розмаху (сьогодні вийшли за незалежність, завтра вийдуть протестувати проти фальсифікації виборів). І слідом за пропагандистськими залпами можуть послідувати поліцейські, судові заходи.
Найсмішніше, що в принципі я згоден з пропагандистами білоруського ТБ: краще без революцій, без потрясінь і крові. Але чи не сама влада, які влаштовує вибори без вибору, що пригнічують політичну конкуренцію і свободу, створює передумови для того, щоб коли-небудь кришку котла зірвало?
Олександр Класковський, політичний оглядач – для belsat.eu