Чи завершиться політичний сезон фінальним побоїщем, чому в політику прийшли нові люди і що робити 9 серпня? Про це Belsat.eu поговорив з редактором сайту «Наша думка», політологом Валерією Костюговою.
– Багатьох здивували нинішні довжелезні черги, в яких білоруси терпляче стояли, щоб віддати підпис за можливого альтернативного кандидата на президентство – «аби не за Лукашенка». Несподіваним було також, як після затримання блогера Сергія Тихановського і банкіра Віктора Бабарико акції солідарності пройшли не тільки в Мінську, але і в невеликих містах: Молодечно, Ганцевичах, Новогрудці. Звідки це все взялося?
– Для політичних оглядачів не було секретом, що в білоруському суспільстві зростає політизація. Вже на парламентських виборах у 2019 р.було помітно, що білоруси більш політично мотивовані, ніж у попередні роки. Було більше невдоволення, роздратування. У 2019 р. з’явилося не менше 40 нових людей, які намагалися брати участь у парламентській кампанії: локальні активісти, противники акумуляторного заводу з Бреста, матері з Руху 328 і т. д. Саме під час парламентської кампанії YouTube-канал Сергія Тихановского «Країна для життя» наростив відвідуваність десь у 2-2,5 рази. Тоді було видно, що люди готові брати активну участь у політиці і щось змінювати. Не можна сказати, що нинішнє пробудження сталося раптово.
– Але все ж така відкритість білорусів, відвага у вираженні своїх критичних думок про владу робить велике враження.
– Тут зіграли свою роль кілька додаткових факторів. Перш за все, нелюдська політика влади під час епідемії: відмова від фінансової підтримки людей, приховування інформації. Крім цього, всі кордони навколо закриті, і в країні опинилися десь 400-500 тис.людей, які раніше не брали участі в політиці, тому що вони просто працювали за кордоном. Вони залишилися без доходів, не можуть виїхати, а годувати сім’ї чимось треба.
Своє значення мало і те, що в політику прийшли нові люди. Все ж роботу державної пропаганди не можна недооцінювати. Багаторічне очорнення опозиції в державних ЗМІ не пройшло просто так. Пропаганда впливає навіть на самих опозиціонерів, не те що на звичайних громадян. Сама опозиція часто сприймає себе як людей, можливості яких істотно обмежені (що правда, тому що їм перекривають нормальну роботу і агітацію). Але більш істотно, що опозиціонери під впливом всього цього дивляться на себе самих як на неуспішних. Білорусам стало приємніше асоціювати себе з новими людьми, які не мали поразок у минулому, а, навпаки, були цілком успішні, досягали хороших результатів у своїх сферах перед тим, як зайнялися політикою. Погодьтеся, таких діячів набагато приємніше вважати своїми представниками. Це надихає в десятки разів більше.
Свою роль, напевно, мали і протести нетунеядців в 2017 р., які вибухнули по всій Білорусі і після яких люди зрозуміли, що можуть вплинути на хід подій.
І десь з 2014-го, а точніше з 2015 р.влада просто менше била людей, менше було агресії з їхнього боку, а ставлення було досить «дбайливим», якщо можна так сказати, але треба мати на увазі дикі правила нашої країни. Це також знижує вартість входу в політику.
– Сергій Тихановський і Віктор Бабарико – це абсолютно різні типи людей. Тихановський – це блогер в повсякденному одязі і з простою мовою; Бабарико – людина з вищих сфер, меценат і банкір. Але обидва вони, якщо судити за кількістю людей, які приходили до них на зустрічі, стали дуже популярними. Ніхто зі старої опозиції, мабуть, не зміг би зараз зібрати стільки людей. У чому головна відмінність між старими і новими опозиціонерами, на ваш погляд?
– Стара опозиція, як мені здається, висуває занадто багато вимог до своїх прихильників і соратників. Фактично вона постійно займається чищенням своїх рядів. Їй здається, що хтось весь час то негідний, то негідний, то поганий… Можна бути жертовною людиною, відсидіти своє за гратами, але досить одного помилкового кроку – і починаються нападки на нього. Нові люди не висувають ніяких вимог – тільки підтримуй їх і все.
– У Білорусі всі протести завжди були відносно короткими. Чи повторяться вони ще цього року, або вже згасли після жорсткої зачистки, хапунів, затримань і судів?
– Зараз йдуть дні тиші перед офіційною реєстрацією кандидатів на президентство, тобто немає легальної можливості провести якісь масові збори. Інакше люди відразу потрапляли б під кийки. 14 липня – це останній термін, коли Центрвиборчком має видати кандидатам посвідчення. Після цього почнеться агітаційна кампанія, в рамках якої можна буде влаштовувати пікети. Подивимося, що буде далі.
– Жорсткі затримання і агресія влади навіть до тих, що стояли в черзі в магазин Symbal.by, показує, що влада дійсно нервує. Але така реакція свідчить і про слабкість влади. Якщо в розрахунок береться тільки сила, то виходить, що інших засобів якось вплинути на людей не залишилося.
– Влада Білорусі сама насамперед боїться масових виступів, і їм дуже важливо показати громадянам, що це максимально небезпечно для них. При цьому, зауважте, Олександр Лукашенко і Наталія Кочанова їздять по Білорусі і вмовляють демократичних активістів про одне – не виходити на площу. Це може здатися дивним, але в їх логіці вони так запобігають масові протести і сподіваються проскочити через виборчий сезон без фінального побоїща.
– І наскільки їхні сподівання реальні?
– Я б сказала, що площа неминуча. Але те, як вона буде організована і скільки людей вийде на неї, – це поки залишається під питанням.
– А чи можлива площа без лідера?
– Професор соціології Андрій Вардомацький зазначив на одній з недавніх експертних зустрічей: хто б не став опонентом Олександра Лукашенка, будь-яка людина, навіть Ганна Канопацька, якщо вона залишиться один на один в бюлетені проти Олександра Лукашенка, переможе. Він називав це явище «блукаючим електоральним магнітом». Той, кого зареєструють кандидатом, незалежно від того, хоче він цього чи ні, буде пунктом конденсації протесту. Навіть якщо ця людина захоче відсидітися вдома, то існує велика ймовірність, що протестувальники зберуться біля його будинку під вікнами. Людина, яка існує в публічному просторі, в політиці, залежить насамперед від публіки, а тільки потім від власної волі і планів. Суспільство також в змозі покерувати кимось через свої бажання і очікування.
– Якщо Площа неминуча, то за яких умов вона зможе перемогти?
– Я думаю, влада налаштована на традиційну «ненагибаемость». Безумовно, успіх площі буде залежати від кількості людей і їх винахідливості, креативності, творчого підходу. Якщо ж вони раз по раз будуть влаштовувати протести, цим самим викликаючи репресії, то на саму площу прийде дуже мало. Крім того, як мені здається, якщо всі зберуться в одному місці, – то ці протести будуть дуже легко придушені.
Не пам’ятаю точно, але хтось із досвідчених виборчих спостерігачів сказав Сергію Тихановському під час стріму, що якби люди під кінець дня голосування, 9 серпня, поверталися б на дільниці і стояли б прямо під ними, навіть нічого не кажучи, і якби їх було 50-100 осіб, то вони б створювали відповідний настрій і чинили б психологічний тиск на членів комісії, чиновників, представників влади. Це тільки одна з ідей. Люди з великим досвідом, мабуть, зможуть запропонувати ще щось. Я це кажу до того, що зовсім необов’язково йти в центр міста, стояти всією групою і чекати кийків ОМОНу. Якщо буде багато активних і готових до дій людей, то, відповідно, і варіантів розвитку подій може бути багато.
Розмовляв Віктор Шукелович/ОБ, belsat.eu