Спостерігачі вже звикли, що велика частина засідань Тристоронньої контактної групи в Мінську виявляється рутинними спробами досягти компромісу, які, як правило, не досягають цілей. Однак останнє засідання, на якому були присутні глава офісу Володимира Зеленського Андрій Єрмак і заступник глави Адміністрації президента Росії Дмитро Козак, вже сьогодні виявляється однією з головних політичних тем в Україні. Виявляється, завдяки одному тільки рішенню Консультативної ради в рамках політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи.
Довга назва не повинна камуфлювати суті. Тристороння група – це консультації представників Росії, України та ОБСЄ. Представники маріонеткової влади «народних республік» у цій групі входять до складу російської делегації, що не дає можливості Росії виглядати «посередником» у конфлікті на Донбасі. Консультативна рада формуватиметься з 10 представників України та 10 представників окремих районів Донецької та Луганської областей з правом вирішального (!) голоса. Представники ОБСЄ, Росії, Німеччини та Франції будуть в цій раді всього лише спостерігачами.
Тобто, по суті, офіційний Київ зробив серйозний крок на шляху до проведення прямих переговорів з владою «народних республік» і до перетворення Росії з агресора на посередника, на чому Володимир Путін та інші російські керівники наполягали з 2014 року. Під час президентства Петра Порошенка Київ жорстко відмовлявся від цих вимог Москви. Зрушення в потрібну Кремлю сторону почалися тільки після обрання на пост президента Володимира Зеленського і конкретніше – після зміни глави офісу президента. Андрій Єрмак, який отримав величезні повноваження після відставки свого конкурента Андрія Богдана і зміг навіть переформатувати на свою користь уряд України, поки що на переговорах з Москвою рухається у фарватері, що задається Дмитром Козаком.
Цей фарватер для Кремля аж ніяк не новий. У всіх конфліктах, які Росія влаштовувала на пострадянському просторі, Москва постійно наполягала на прямих переговорах з керівниками окупованих територій. Ні Молдові, ні Грузії це не принесло відновлення територіальної цілісності. Однак Росія домоглася головного – перетворення з агресора на «посередника». Російська армія знаходиться на території Придністров’я до сьогоднішнього дня, проте Росія вважається посередником і миротворцем у конфлікті.
Таким же посередником і миротворцем Росія вважалася і до російсько-грузинської війни 2008 року, хоча її військові, оформлені в якості миротворчого контингенту СНД, захищали «суверенітет» Абхазії і Південної Осетії.
Так що на Донбасі Кремль не придумав нічого нового. Путін з першого ж для після окупації українських територій діяв за добре знайомим сценарієм єльцинських часів. З тією тільки різницею, що тоді Москва була зацікавлена просто в збереженні контролю над колишніми радянськими республіками, а зараз її турбує ще й скасування санкцій.
Поки що про те, що українське керівництво погодилося на прямі переговори з владою «народних республік» говорять тільки в Москві, Донецьку і Луганську. Українське керівництво буде, поза всяким сумнівом, інтерпретувати створення консультативної ради як простий технологічний крок для вирішення «проблем простих людей» – Володимир Зеленський завжди прикривається цією нехитрою тезою, коли потрібно зробити черговий крок назустріч вимогам Володимира Путіна.
Біда тільки в тому, що в рішенні про створення консультативної ради немає ні слова про «простих людей», зате йдеться про необхідність політичного врегулювання конфлікту. І нам ще належить зрозуміти, що в даному випадку ховається за цим формулюванням, чи не новий «план Козака», чи не нова асиметрична федералізація, тільки вже не для Молдови, а для України.
Віталій Портніков для/ОБ, belsat.eu
Читайте інші матеріали автора у рубриці “Думки”