Сьогодні, 9 січня, в Іран прибули українські фахівці, які розслідують причини катастрофи Boeing-737 в небі поблизу Тегерана. Серед іншого, вони мають намір зайнятися пошуками уламків російської ракети ЗРК «Тор», яка, можливо, і збила українська лайнер. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данилов повідомляє, що ракетна атака на цивільний літак – одна з версій того, що сталося.
Україна вже має сумний досвід подібних розслідувань. Тому до складу комісії, яка прибула в Тегеран, входять і фахівці, які розслідували атаку на малайзійський «Боїнг» рейса МН-17, збитий 17 липня 2014 роки над контрольованою Росією українською територією. У комісії є також люди, які брали участь в експертизі фрагментів російської зенітної ракети «Бук», яка збила малайзійський лайнер.
У цих двох трагічних історіях вже багато спільного. Цивільний пасажирський літак, зенітні ракети, десятки і навіть сотні загиблих, неформальні військові дії в регіоні і головне – безвідповідальний авторитарний режим, в повітряному просторі якого знайшли свою смерть сотні ні в чому не винних людей. І в тому, і в іншому випадку влада відразу ж знімала з себе відповідальність за те, що трапилося.
Росія тоді поспішила заявити, що літак був збитий українськими військовими. Іран спішно запевнив, що причина катастрофи чисто технічна – перегрів двигунів.
Мабуть в поспіху і не дуже подумавши, вони додали, що український екіпаж розвернув літак для повернення в аеропорт Тегерана, але при цьому не запитував у диспетчерів ні дозволу на зміну маршруту, ні згоди на аварійну посадку.
Так не буває в цивільній авіації.
Звичайно, немає ніяких вагомих підстав стверджувати, що український літак був збитий іранськими ППО навмисно. Якщо це і було комусь вигідно, то в списку бенефіціарів трагедії, що трапилася, Іран займає, ймовірно, не перше місце. Але потрібно пам’ятати, що інцидент стався рівно в той час, коли іранські військові (то регулярна армія, то чи воєнізовані формування КВІР) піддали ракетному обстрілу військові бази США в Іраку.
Помста засліплює, а бажання іранських аятол помститися США за вбивство Касема Сулеймані було таке велике, що, швидше за все, не залишила місця ні ретельному плануванню, ні звичайній обережності, ні турботі про можливі наслідки. Та й що диктатурі до смерті десятків, сотень або навіть тисяч людей? Це для них «дрібниці» в порівнянні з їх великими цілями і божим фатумом.
В інтернеті, а потім і в пресі з’явилися фотографії фрагмента ракети ЗРК «Тор», знайденого, як стверджується, в районі катастрофи літака. Поки немає точних відомостей про те, де, коли і ким були зроблені ці фотографії. Однак про наявність у Ірану таких російських ракет відомо досить багато.
У січні 2007 року Росія повністю завершила постачання до Ірану 29 зенітно-ракетних комплексів малої дальності «Тор-М1» – автономного бойового засобу, що об’єднує в собі і засіб виявлення, і засіб ураження. Вони були розгорнуті в Ірані для прикриття від повітряного нападу найважливіших державних і військових об’єктів країни. Надалі фахівці Іжевського електромеханічного заводу «Купол» займалися модернізацією цих комплексів, поставляли запчастини для них, навчали особовий склад іранських збройних сил.
Військово-технічне співробітництво між різними країнами – звичайна практика двосторонніх відносин. Така співпраця може бути обмежена міжнародними санкціями, які підтвердив Рада Безпеки ООН, або наклали окремі країни. Воно може бути нічим не обмежена.
У будь-якому випадку, постачальник зброї в тій чи іншій мірі розділяє відповідальність за подальше використання поставленого озброєння.
Тому міжнародне співтовариство прагне обмежити поставки озброєнь тим країнам, в яких правлять неадекватні і несвідомі правителі. Тому весь цивілізований світ з тривогою стежить за тим, як деспотичні режими намагаються обзавестися зброєю масового знищення.
Але що робити, якщо одна диктатура допомагає інший, забезпечуючи її все більше і більше сучасною зброєю? Зараз на озброєнні у Ірану не тільки зенітно-ракетні комплекси «Тор-М1», прийняті на озброєння в СРСР ще в 1991 році, але і набагато більш сучасні С-200 і С-300. Крім того, Росія надає іранцям допомогу в здійсненні їх атомного проекту, а Іран практично вже й не приховує намірів створити свою атомну бомбу.
Коли-небудь ці проблеми все одно доведеться вирішувати. І справа не тільки в Ірані або Північної Кореї. У сьогоднішньому глобалізованому і дуже тісному світі, де всі країни так сильно залежать один від одного, подальше існування агресивних диктатур стає все більш відчутною загрозою для людства.
Читайте по темі:
Олександр Подрабінек для belsat.eu