Церемонія, присвячена 75-річчю визволення нацистського концентраційного табору Аушвіц, стала – як це не сумно усвідомлювати – приводом для ще одного Центральноєвропейського політичного конфлікту. Серед державних лідерів, яким запропонували виступити на церемонії в Ізраїлі, буде президент Росії Володимир Путін. Але організатори не погодилися з виступами інших керівників, які претендували на цю можливість – президента України Володимира Зеленського та президента Польщі Анджея Дуди.
Через це Анджей Дуда відмовився від візиту до Ізраїлю. Володимир Зеленський приїхав, але в інтерв’ю ізраїльській пресі не став приховувати бажання виступити.
Формально ізраїльським організаторам церемонії важко пред’явити будь-які претензії. Виступають тільки керівники країн-союзниць в антигітлерівській коаліції та Німеччині.
Однак не варто забувати, що Росія, яку представляє Путін, – не Радянський Союз.
Тому логіка Зеленського і Дуди цілком зрозуміла. Польща – ця країна, на території якої, власне, і почалася Друга світова війна. І табори знищення – в тому числі Аушвіц – гітлерівці розмістили саме на території Польщі. І більшість євреїв, які загинули під час Голокосту, були польськими громадянами і жителями трьох радянських республік – України, Білорусі та Литви.
Причому українські євреї становили тут сумну більшість, а київський Бабин Яр став таким же символом «Голокосту від куль», як Аушвіц – символом таборів смерті.
Саме ця обставина, як і участь вихідців з України у звільненні концентраційного табору, і спонукала президента Зеленського наполягати на своєму виступі.
Крім того, я не став би скидати з рахунків і особисті мотиви. Жертвами Голокосту стали і родичі Володимира Зеленського, і родичі дружини Анджея Дуди. І родичі автора цього тексту, що дозволяє мені зовсім інакше подивитися на непротокольну мотивацію обох президентів. І згадати про те, що вижили на території Польщі та України Євреї зобов’язані своїм порятунком не тільки воїнам, які звільняли табори знищення, а й звичайним полякам і українцям, які ризикували своїми життями і життями своїх рідних.
Досить просто прогулятися територією Яд Вашем, щоб побачити, скільки тут «польських» і «українських» дерев, присвячених праведникам.
Не знаю, чи можна вимірювати пам’ять протоколом. Можна довго дискутувати про те, чи повинен взагалі виступати на церемонії в Ізраїлі Путін – лідер країни, яка через десятиліття після краху Рейху знову повернула війну в Європу. Але в чому я точно впевнений-виступи президентів Польщі та України, якби ми їх почули, надали б цій трагічній церемонії куди більше людяності.
А хіба не заради цього ми згадуємо про наших близьких, про всі жертви винищення епохи Другої світової війни?
Віталій Портников для/ОБ, belsat.eu