«Він втратив зір протягом декількох днів, – ділиться Олена Петручук гіркими спогадами про хворобу сина Павла. По дорозі в лікарню, в ліфті, хлопчик злякався: «Мамо, я не бачу своїх рук!» Так для мами і сина почалося нове життя, повне боротьби і подолання. Здається, що така хвороба може зломити кожного, але Павло і його мама залишаються оптимістами. Олена щосили протегує синам, вчить, робить з ним уроки. А хлопчик не опустив рук і почав вести відеоблог.
Павло знімає відео і записує свій коментар до нього. Мама допомагає викладати ролики в соцмережі. Тематика відео – проблеми школи. На своєму каналі «Євро Екстрім» він висвітлює спірні питання. Наприклад, у шкільній бібліотеці Павло на дотик визначає, що двері до дорогих книжок, виданих шрифтом Брайля, дуже застарілі і ненадійні – металобрухт, як каже блогер.
Вчителі до відео про школу на YouTube ставляться погано, мовляв, статут навчального закладу не дозволяє вести відеозйомку. Хлопець все одно це робить і заявляє, що Конституція Білорусі дає йому право знімати в громадських місцях, включаючи школу.
«Нам надіслали лист зі школи. Викликають батьків поговорити про моє відео. Я кажу відразу, що видаляти нічого не буду», – говорить Павло.
У школі його вважають болтуном, він жартує, що його перебовтав Олександр Григорович Лукашенко. Такі жарти лякають вчителів.
Павла це не бентежить, у нього важливі справи: екскурсія в Мінську ратушу і знайомство з сучасним мистецтвом. Макет пам’ятника міському самоврядуванню і обʼємні картини він вивчає із захопленням, обмацуючи їх пальцями. Вивчити обʼєкти мистецтва і пройтися з екскурсією вулицями Мінська незрячі можуть завдяки волонтерам ініціативи «Мівія».
Як і чому виник цей проект? Хто допомагає незрячим особам «побачити» твори мистецтва та архітектури? Дивіться в репортажі «бачити невидиме» режисера Вікторії бойової (відео вище).
ОБ, belsat.eu