Полювання на людей в ДНР. Підданий тортурам повернувся, щоб помститися

Григорій Сінченко з Макіївки був тортурований сепаратистами. Після звільнення Україною в 2017 році він повернувся на окупований Донбас, щоб віддати належне своїм катам. Шість місяців тому його знову заарештували. У п’ятницю влада самопроголошеної ДНР оголосили, що він втік з-під варти.

Катування та показовий суд

25-річний Григорій Сінченко, що проживав у Макіївці, вперше був узятий в полон 2 грудня 2016 року. Студент політології постав перед показовим судом самопроголошеної ДНР, де його звинуватили у партизанській діяльності за Україну і незаконному володінні зброєю. Сім’я хлопця стверджує, що реальною причиною був сам факт ототожнення з Україною і визнання її батьківщиною, яку треба боронити від російського агресора.

«Тортури, які він пережив, були пекельними. Його катували електричним струмом, вішали на кручені руки, душили, били до такого ступеня, що у нього з’явилася емфізема легенів», – розповідає Белсату Тетяна Сінченко, мати Григорія.

У зв’язку з плачевним станом здоров’я хлопець був звільнений по обміну ув’язненими 27 грудня 2017 року.

Помста замість реабілітації

Однак відразу після обміну він сказав матері, що повернеться в Донецьк. Виявилося, що перед звільненням він пообіцяв іншим ув’язненим, що, пішовши, помститься за все їх страждання.

«Ще в київській лікарні відразу після обміну мій син сказав мені, що не хоче більше жити, що його життя більше не має сенсу. Я злякалась і відразу побігла до лікарів. Але вони махнули рукою і сказали, що все звільнені так кажуть, і я не повинна переживати», – повідомляє Тетяна.

Тетяна, мати в’язня. Фото з соціальних медіа

Але мати знала, що наміри помститись у Григорія поважні. Налякана ситуацією, жінка неодноразово зверталася за допомогою до державних органів, пояснюючи, що її син потребує психологічної допомоги. Без результатів.

«Подивись, мамо, скільки хлопців загинуло. Скільки людей було закатовано, деякі тіла ніколи не будуть знайдені. Я вмирав у їх в’язницях. Чому я повинен ховатися зараз?», – казав він їй.

Мати Григорія – глибоко віруюча. Вона намагалася переконати свого сина, що заради Христа сепаратисти теж люди, а помста – це гріх.

«Вони не люди. Катувати в’язнів заради забави – це не по-людськи»,- відповів Григорій.

«Били з нудьги»: як сепаратисти катують українських полонених.

Через деякий час після звільнення хлопець сам повернувся на Донбас. І за ним, у розпачі, пішла мати, сподіваючись, що вона перешкодить йому здійснити якусь дурницю.

Їх спокій тривав недовго. Одного ранку до їхнього будинку в передмісті під’їхали поліцейські машини сепаратистів. Хлопцю вдалося зібрати речі і втекти.

Через кілька хвилин в будинок увірвалися люди зі зброєю. Почали обшукувати кімнати. Потім накинули Тетяні і 85-річній бабусі Григорія мішки на голови.

«Тримали мене в наручниках кілька годин. Забрали телефон. Запитували про сина, але правда в тому, що я не знала, де він. Потім вони відпустили мене, але заборонили полишати ДНР. Я відразу ж побігла у розташований в місті офіс ОБСЄ і розповіла, що сталося. Там сказали, що не можуть мені допомогти, але порадили втекти».

Жінка втекла з ДНР через територію Росії, побоюючись, що її затримають при перевірці документів на постах між окупованою частиною Донбасу і територією, контрольованою України. І відразу ж відправилася до Києва, сподіваючись, що з української столиці у неї буде більше шансів допомогти синові.

Тим часом, Григорій більше місяця переховувася в найближчих зарослях. 27 жовтня йому, нарешті, вдалося реалізувати свій план «помсти».

Хлопець опублікував відео підриву вежі, телефонного оператора «Фенікс», що працює на окупованій території.

«Це було зроблено для привернення уваги до нелюдських тортур на підвалах МГБ. Жорстоке поводження і прив’язування до кінцівок дротів зі струмом стало нормою в “народних” республіках. Народ Донбасу повинен вийти на акцію протесту проти тортур, або фашистська “республіка” залишиться без зв’язку», – написав він на аркуші паперу, показаному після вибуху.

Через чотири дні його знову заарештували.

«27 жовтня 2019 року його привезли в будинок бабусі для чергового обшуку. Він був сильно побитий, весь у крові. Про допомогу адвоката взагалі не було й мови. З тих пір ми його не бачили. Сім місяців ми не знали, в якому він стані. До вчорашнього дня, коли спецслужбовці знову прийшли до моєї матері, на цей раз повідомивши її про те, що Гриша втік з-під варти. Вони сказали, що тепер не випустять його живим», – говорить Тетяна в розпачі.

Облава приховує вбивство?

З учорашнього дня всі сепаратистські ЗМІ повідомляють про втечу з-під варти «небезпечного злочинця». За допомогу в затриманні втікача обіцяно нагороду.

На оголошенні про розшук видно явні сліди обличчі Сінченка. Мати наголошує, що це можуть бути сліди побоїв або ураження електричним струмом. Згідно з повідомленнями про порушення прав людини в Донбасі і показаннями ув’язнених, це одна з найбільш поширених тортур, які застосовуються сепаратистами.

«Я не знаю, як він зможе вибратися з будівлі в’язниці поодинці. Боюся, це якась провокація ФСБ. Він взагалі живий? Що, якщо він не виніс тортур, а сепаратисти намагаються приховати його смерть? Зрештою, вже були випадки, коли, наприклад, вони сказали, що хтось наклав на себе руки в полоні, а потім повертали тіло зі слідами тортур. Я безсила. Я тремчу за життя моєї дитини. Все, що я можу зробити, це молитися», – зітхає мати увʼязненого.

На обличчі Григорія Сінченка є сліди катувань. Фото з ордера на арешт

Заклопотаність матері розділяє донецький релігєзнавець Ігор Козловський, який був арештований в 2016 році і майже два роки пробув у підвалах сепаратистів. Протягом деякого часу він перебував у в’язниці, з якої, за словами влади т. зв. ДНР, втік Григорій Сінченко.

«Є охоронці з собаками, нездоланні стіни. Я не можу уявити, як він міг втекти звідти. Сподіваюся, він ще живий», – говорить колишній в’язень.

Жертви тортур страждають на волі

На думку вченого, положення колишніх військовополонених з окупованого Донбасу особливо трагічне.

«Ми повертаємося до свободи, але без шансів на нормальне життя. Будинки, особисті речі, друзі, сім’ї, все, що у нас було, залишилося на окупованих територіях. Деякі з вʼязнів ніколи раніше не покидали Донбас, а після звільнення вони знаходяться в Києві і в порожнечі. Вони повинні починати з нуля, але насправді вони починають навіть з мінусу, тому що за ними слідують травми виживання в неволі», – говорить він.

Козловський був звільнений в тому ж обміні, що і Григорій. Він зазначає, що не знає жодної людини, якій була б надана професійна психологічна допомога. На його думку, в’язні повинні знаходитися під постійним наглядом фахівців, які знають, як лікувати посттравматичний синдром.

«В результаті відсутності такої підтримки з’являються такі історії, як Григорія Сінченка. Немає сумнівів, що це посттравматичний стресовий розлад. Відчай і відсутність системної допомоги призводять колишніх військовополонених до таких драматичних рішень», – додає Козловський.

В результаті 2014 року збройного конфлікту з Росією в полон в окупованому Донбасі, в самій Росії і анексованому Криму потрапило кілька тисяч осіб.

Однак, незважаючи на те, що досвід полону торкнувся такої великої кількості українських громадян, уряд поки не впровадило жодної ефективної системи психологічної підтримки та реабілітації жертв, що вижили.

За даними організації«Медіа-ініціатива на захист прав людини» сепаратисти досі утримують принаймні 100 українських громадян, в основному цивільних.

Моніка Андрушевська, ОК, Biełsat

Новини