Перехід на новий часовий пояс мав для Білорусі певний сенс: громадяни всі не дивилися новорічне звернення Володимира Путіна. Ну, не зовсім всі, зрозуміло: деякі завзяті прихильники кремлівського мрійника і політичні мазохісти могли включити один з російських інтернет-каналів і послухати, що він там говорить.
Аналогічний контент Олександра Лукашенка можна було не слухати: за минулі роки всі знають, про що, що і кому він скаже. Несподіванка в даному випадку виключена. Дійсно, адже він не Єльцин який-небудь. І не пацан. Тому звук у багатьох моїх знайомих був в телевізорі вимкнений, і глядачі, радісно тикаючи пальцями в екран, звертали увагу, як очі глави держави переходять з рядка на рядок телесуфлера.
А вранці, на відносно тверезу голову, можна було включити комп’ютер і подивитися перше новорічне звернення президента України Володимира Зеленського.
Так, друзі мої, на пострадянському просторі з’явився новий законодавець мод. Замість втомлених старих дядьків, сивих, з мішками під очима, з’явилася молода сучасна людина, в світері-«водолазці», допасованому костюмі, що не нагадує про звичку носити бронежилет, і говорить вільно і впевнено. Як актор, який ретельно вивчив і відрепетирував свою роль.
Правда, через акторське минуле його слова не здавалися менш щирими.
Президент України уявив себе Володею Зеленським, який приїхав додому після корпоративу і категорично не бажає чути нічого, крім новорічного привітання. Тобто, привітання та побажання – так, а ось звіти про виконану роботу і вся інша фігня – точно ні. Так що звернення президента Володимира Олександровича Зеленського до народу було одночасно і зверненням до самого себе, до середньостатистичного українця, який хоче одного – миру, особистого щастя і, нарешті, економічної стабільності. І з цієї точки зору можна лише аплодувати спічрайтерам президента України, настільки точно вони відчули, чого хоче більшість українців. Тих самих, середньостатистичних.
Живий, рухливий, він вільно говорить державною мовою, вставляє в текст кілька фраз на мовах ключових національних меншин (крім польської). Зеленський підтверджував свій образ «неформала у владі». І головним словом його виступу було слово «мир».
Він не виправдовувався з приводу невдач. Він радів успіхам і закликав своїх співгромадян, трудящих і воюючих, які голосують «за» або «проти» нього і його партії, радіти тому ж.
І ще. Зеленський закликав до єдності. Не до об’єднання навколо однієї людини або однієї політичної платформи. Навпаки. Він говорив про відмінності, які здаються принциповими, – соціальні, етнічні, культурні, регіональні – але які зовсім не скасовують того, що є загальним, а іноді і загальнолюдським.
Для сьогоднішньої України це надзвичайно важливо. Але Зеленський і його технологи розуміють, що важливіше – не тільки сказати про єдність, а й продемонструвати цю єдність. І в кадрі з’являються уродженці різних регіонів – від телеведучого до генпрокурора і прем’єр-міністра, популярні актори, співаки і президент Національного олімпійського комітету. З’являється і перший президент України, Леонід Кравчук, ставлення до якого у більшості українців надзвичайно складне, але заслуги якого в здобутті незалежності країною визнають всі.
Це і було головним меседжем, про що б не говорив Зеленський – про надію на повернення «додому» Донбасу і Криму, про повернення з полону моряків, і українських патріотів, які билися за цілісність країни – або про мови.
Втім, він не говорив про мови. Повторюся: він говорив на мовах меншин. Що мало означати: пам’ятаємо про вас, не бійтеся, ви збережетеся такими, якими хочете. Тому що Україна любить вас.
І імена стовпів української культури припали до речі – тому що саме культура повинна виконати провідну об’єднуючу роль. І той факт, що особисто президент займав на екрані менше половини відведеного на привітання часу, теж підкреслювало: в новорічну ніч забудемо про політику. Будемо пам’ятати про Україну та українців.
Може бути, тому, що політика потіснилася в цей момент, хотілося вірити Зеленському.
Нехай у нього вийде. Нехай у України вийде. Нехай українці будуть щасливі, і світ прийде до їхніх домівок. Усі вдома. Незалежно від відмінностей.