Під час ІІ Форуму регіонів України та Білорусі, який проходить 3-4 жовтня в Житомирі відбудеться перша в історії зустріч Олександра Лукашенко з Володимиром Зеленським. Кореспонденти belsat.eu провели в місті день напередодні і дізналися, як там готуються до події і що житомиряни думають про білоруську владу.
Житомир – місто з 250-тисячним населенням в 130 кілометрах на захід від Києва. Поїзд зі столиці ходить всього раз на добу, що досить незручно. На центральній вулиці відразу помічаємо свіжу розмітку на дорогах і дуже чисті тротуари.
«Упорядковувати центр почали ще за два тижні», – згадує водій таксі, який проводить нам невеличку екскурсію по Житомиру. Місцеві тут – дуже відкриті, багато посміхаються і з легкістю допомагають гостям знайти потрібну адресу.
На пішохідній вулиці Михайлівській адміністративні будівлі сусідять з багатьма модними кафе. Ще ввечері 2 жовтня вулицю змусили наметами для ярмарку білоруських та українських майстрів. Більше 60 виробників розклали на традиційні сувеніри з соломи, вишиванки та різні солодощі. Організатором з білоруської сторони виступило державне підприємство «Белинтерекспо» при Білоруській торгово-промисловій палаті.
Вся вулиця прикрашена інсталяціями в осінньому стилі: вінки з засушених польових квітів і шипшини, каштани, справжні овочі – яскраво-помаранчеві гарбузи, в’язанки часнику і морква розкладені на золотистому сіні. Виглядають ці декорації однозначно більш зі смаком, ніж минулого року на форумі регіонів в Гомелі, тут-ніякого натяку на «агротреш».
«Білоруські» намети викликають цікавість у перехожих. Вони голосно обговорюють відмінності нашої мови від української, а потім зачіпають і політику. Чоловік середніх років, що прийшов на ярмарок зі своїми дітьми, ділиться думкою:
«Що думаємо про Лукашенко? Нам подобається його диктатура. І нам подобаються дії Зеленського зараз: дивіться, у нього вже своя Рада, свій Кабмін. Може, буде і у нас такий порядок, як у вас».
«Та й з Росією вже треба дружити, тому що скільки вже можна..», – додає жінка поруч, але замовкає. Здається, вона не закінчила думку.
Захоплення «порядком» в лукашенківській Білорусі – явище поширене серед українців. Навіть журналісти деяких місцевих видань називають білоруського керівника не інакше, як «батька».
Поки в Житомирському обласному раді чиновники і бізнесмени підписують контракти на суму понад 500 мільйонів доларів, на Соборній площі починає роботу виставка великогабаритної техніки. Тут представлені гіганти білоруського машинобудування – Мінський автомобільний завод, Мінський тракторний завод, «Амкодор», Гомсельмаш та інші. Відвідувачі оглядають експонати з усіх боків, підлітки фотографуються в ковші екскаваторів, а хтось навіть намагається вести стрім в соцмережах з салону новенького блискуче – зеленого автобуса. Особливу увагу привертають величезні Белази.
«Навіть за станом техніки можна сказати, що Лукашенко – хороший господар. А Україна тим часом у такому вже занепаді! Щодо відносин з Росією – так, він ходить по лезу ножа, але ходить заради своєї країни!» – енергійно говорить чоловік років шістдесяти. Разом з другом він гуляє повз рядів комбайнів.
– А ви що думаєте про тісну «дружбу» Лукашенко з Москвою, про інтеграцію? – запитуємо у друга.
– Це дуже небезпечно. Ми вже подружилися одного разу.
Раптом літній чоловік тягне мене за рукав пальто кудись і говорить вже тихим голосом:
«Ти ось про дружбу з Росією питаєш… А ти за фонтаном була? Он там? Піди, подивися – там портрети хлопців наших».
Декомунізація, що почалася в Україні після Євромайдану, повною мірою торкнулася і Житомира. Городяни часто плутаються, називаючи стару адресу.
Всього тут перейменували 120 вулиць: Ватутіна стала проспектом Незалежності, колишній Піонерський провулок назвали на честь Симона Петлюри, а вулиця Чапаєва тепер носить ім’я Романа Шухевича. Щоб уникнути плутанини, влада запустила електронний сервіс streets.in.ua, де можна ввести стару назву і дізнатися «декомунізовану».
Пам’ятник Леніну на головній площі, біля будівлі правосуддя, знесли 21 лютого 2014 року. Сьогодні площа називається Соборною, а замість фігури Леніна на постаменті прикріплений вицвілий від сонця чорно-червоний прапор. Нижче – плакат з фотографіями тридцяти трьох житомирців, які загинули в боях на Донбасі.
На перший погляд, близькість війни не відчувається в спокійній, розкутій провінції. Але варто придивитися – і починаєш помічати її ознаки. Ще не дійшовши до Соборної, біля будівлі облдержадміністрації турист бачить велику скляну скульптуру-пам’ятник героям Небесної сотні. А через дорогу – маленьке кафе пропонує 40% знижки для учасників бойових дій на сході. Її власник – ветеран АТО Володимир Ткач. На фронт він пішов добровольцем, хоча вік мав вже непризовний – виповнилося 48.
«Перший раз я прийшов до військкомату в день захоплення Верховної Ради Криму. Мій позивний потім був «Татарин», через татарське коріння. Мене відправили тоді назад, так як Порошенко ще не підвищив призовний вік. У підсумку потрапив в добробат в липні. Ну і – 14 місяців поспіль, рота глибинної розвідки… раніше я тільки російською говорив. На українську перейшов вже на фронті», – говорить він.
Над входом в кафе Володимира висить національний прапор України, всередині на стіні-карта бойових дій на Донбасі та макети зброї.
«Після повернення треба було зробити десь клуб, де ми б могли з побратимами збиратися, спілкуватися. Попросили допомогти міському голову – і він ідею підтримав. Така своєрідна психологічна реабілітація. У нас з’явився свій куточок».
На превеликий жаль любителів кави від «Татарина», вранці 4 жовтня він повинен закрити кафе. Правда, тільки на один день – під час візиту Лукашенко, розповідає Володимир.
«Прийшов СБУшник до мене і попросив не відкривати кафе. Сказав, що таку вимогу висунула білоруська служба безпеки».
КА, фото ІА/ОБ, belsat.eu