7 травня 2000 року Володимир Путін зайняв пост президента Росії. Ні з ким за 20 років Росія не сперечалася так часто, як… з союзною Білоруссю. Підсумки двох десятків років сусідства з путінською Росією – в сюжеті з програми «ПроСвіт».
Олександр Лукашенко, глава Білорусі:
«Це фейк, фейк від державного «Першого каналу» Російської Федерації!»
Олександр Лукашенко обурений діями державного російського телеканалу. Журналіста, який робив сюжет, вислали з Білорусі. Черговий красномовний приклад в скарбничку російсько-білоруських відносин останніх двадцяти років. Двох десятиліть побудови спільної держави на словах, і все більшої віддаленості в дійсності.
Коментує Валерій Карбалевич, політолог, Мінськ:
«Були газові війни, нафтові війни, молочні війни, інформаційні війни і так далі. Особливо велика війна була напередодні президентських виборів у 2010 році».
Історія відносин двох держав як дзеркальне відображення відносин двох політиків. Справа не ладилося з самого початку.
Говорить Ігор Тишкевич, аналітик Українського інституту майбутнього, Київ:
«У 2000 році, коли приходив Путін, це був певною мірою казус для Лукашенко. І навіть давайте згадаємо, на кого тоді ставила Білорусь, з ким Лукашенко підтримував контакт. Це Примаков і Лужков, які виявилися не по той бік барикад».
До 2000 року Олександр Лукашенко і сам мав кремлівські амбіції, саме тому документи про об’єднання з Росією Бориса Єльцина підписувалися прискореними темпами, один за іншим. Тоді ж сформувався і принцип, на яких дві країни співіснували довгий час. Гострі на язик політологи назвали його «нафта взамін за поцілунки». З часу, коли посаду в Москві зайняв Володимир Путін, «нафта за поцілунки» працювала за інерцією, а ось потягу інтеграції офіційний Мінськ незабаром зірвав стоп-кран.
Олександр Лукашенко заявив у 2002 році:
«Цей союз буде будуватися на принципах міжнародного права і загальноприйнятих принципах при побудові таких союзів».
А в 2019-му:
«Нам щороку підсовують нові умови, і в підсумку ми в економіці щось втрачаємо і втрачаємо. Кому потрібен такий союз?»
Причин в такому розладі багато, але мало не головна – в персонах двох політиків. Лукашенко і Путін – люди з абсолютно різним характером, різним бекграундом і як наслідок – різним стилем управління. А рідкісні подібності ділять їх ще більше.
«Кожен з них грає роль альфа-самця. А в будь-якій зграї альфа-самець може бути тільки один», – вважає Ігор Тишкевич»
Підхід Володимира Путіна до Білорусі протягом усіх цих років залишався таким же. Ще в 2002-му, не задоволений запропонованим Мінському форматом Союзної держави, він виголосив своє крилате «мухи – окремо, котлети-окремо». А риторика Олександра Лукашенко про «братські почуття» і «діди разом воювали», ніколи не приносила бажаного результату. «Міцний господарник» і «ефективний менеджер» завжди говорили різними мовами.
Володимир Путін, 2010 рік:
«Якщо мова про Олександра Григоровича Лукашенко, то що значить [я його] «ображаю»? У політиці працюють інші категорії-категорії інтересів».
Війна в Грузії в 2008-му, окупація Криму в 2014-му. Всі зрозуміли: якщо треба, Володимир Путін готовий вирішувати конфлікти силою. У 2018-му настала і черга Білорусі. Російський прем’єр Дмитро Медведєв буквально поставив ультиматум: хочете російських пільгових вуглеводнів – стаєте частиною Росії. У тому, що це позиція Володимира Путіна, сумнівів немає. Але для народу прийнято грати в гру: Володимир Володимирович не робить таких пропозицій публічно, а Олександр Григорович ніколи не говорить, що це пропонує Путін.
Олександр Лукашенко, 2020 рік:
«Нам кажуть, що ми різні країни, треба, щоб ми були однією країною. Як це – одна? Як можна мати одну країну з Росією? Ви чуєте: давайте включимо Білорусь до складу Росії».
18 років тому Лукашенко відмовлявся навіть вірити в такий сценарій.
Олександр Лукашенко, 2002 рік:
«Про яке поглинання Росії Білоруссю або Білорусі Росією тут може йти? Це вигадки нашої націоналістичної опозиції».
Ось так Володимир Путін протягом двадцяти років робив з Олександра Лукашенко націоналістичного опозиціонера. Це, звичайно, жарт, але не тільки за те патріотичні білоруси можуть подякувати Володимиру Володимировичу. Спільними зусиллями політики поховали проект Союзної держави: після початку податкового маневру в Росії формула «нафта в обмін на поцілунки» йде в небуття, Москва перестала, як раніше, видавати нескінченні кредити, а тема політичної інтеграції злетіла з порядку денного.
Коментує Андрій Суздальцев, політолог з Вищої школи економіки, Москва:
«Що виходить? Що вже ближче осені – я багато років писав про дотації і так далі – я напишу в своїх статтях, що Республіка починає жити за свій рахунок, за свої гроші. Це мене дуже радує. Це суверенітет і незалежність».
Зараз Володимира Путіна більше турбують власні справи. Після двадцяти років при владі 67-річний «молодий і енергійний лідер» зайнятий змінами в Конституції, щоб мати можливість управляти Росією і надалі. І це хіба єдиний момент, в якому він би міг визнати Лукашенка своїм ментором і наставником.
Ігор Кулей, belsat.eu
Сюжет з програми «Просвіт» від 08.05.2020
Колаж з фото: Reuters Photographer / Reuters / Forum