Коли Путін вище Бога. Розкол по-московськи в річницю створення Православної церкви України

Віталій
Портников
Публіцист, телеведучий
5 січня 2019 року Вселенський Патріарх Варфоломій підписує Томос про надання автокефалії Православній Церкві України. Фото – прес-служба українського президента

Коли рік тому у Києві відбувся об’єднавчий собор, на якому було прийнято рішення про створення Православної церкви України, в російській столиці стверджували, що якщо Константинопольський патріарх Варфоломій I визнає нову церкву і видасть томос про її автокефалію, він опиниться в ізоляції в православному світі, а сам православний світ – у розколі. Бо ніхто – окрім Константинопольського Патріарха – цієї нової церкви не визнає.

Однак через рік ясно, що прогнози керівництва Російської Православної церкви не виправдалися. Почався зовсім інший процес, в якому розкольниками виглядають якраз ієрархи РПЦ.

Розкол по-московськи

Православну церкву України визнають – дуже повільно, обережно, але визнають. Втім, у церковному світі взагалі не буває швидких рішень.

При цьому в Москві негайно приймають рішення про припинення усякого спілкування з церквами, які готові до такого визнання, перестають визнавати їх предстоятелів на молитвах. В даний час таких церков вже три, не рахуючи саму Православну церкву України – Константинопольський і Олександрійський патріархати і Елладська церква. А наступного року до них може додатися ще кілька.

При цьому «розкол по-московськи» виглядає дещо односторонньо, це – не справжній розкол. Тому що Предстоятелі всіх церков, яких не поминає в своїх молитвах Московський Патріарх Кирил, продовжують поминати його самого і його паству. І предстоятелі тих церков, які ще не визнали ПЦУ, зберігають відносини з церквами, які прийняли рішення про визнання.

Виходить, що в усьому православному світі розколу хоче тільки Московський патріархат.

Церковним резонам віддали перевагу політичним

Це тим більше дивно, що протягом багатьох десятиліть його представники постійно шкодували, що «розкольники» в Київському патріархаті через своє керівництво позбавлені можливості молитися разом з усім іншим православним світом. І ось тоді, коли така можливість нарешті з’явилася, церковним резонам в РПЦ віддали перевагу політичним.

Розкол в Руській архієпископії Європи – заслуга Патріарха Кирила

Що, власне, не дивно. Російська православна церква завжди була потужним інструментом політичного впливу Москви ще тоді, коли ніхто нічого не чув про нафту і газ. Після Жовтня 1917 року в переліку інструментів впливу вона була замінена комуністичною ідеологією. Але, як і слід було очікувати, ідеологія програла релігії, і РПЦ утвердилася на своєму звичному місці.

Питання в тому, яке все це має відношення до християнських цінностей, залишається риторичним. Московський патріархат не вперше імітує розкол у православному світі заради утвердження власного впливу. І не вперше це вплив переоцінює – як, власне, і саме Російська держава, яка так і не дочекалося міжнародної підтримки своїх рішень про визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії або про приєднання українського Криму.

Тим більше, що в праві церковному – на відміну від права міжнародного – повага до ближнього вважається одним з головних постулатів. Той же Константинопольський патріарх – як і глави більшості інших церков світу – не визнає автокефалію Православної церкви в Америці, наданої Московським патріархатом. І, тим не менш, зустрічається з предстоятелем цієї церкви митрополитом Тихоном і навіть служить разом з ним – остання така спільна літургія пройшла влітку цього року в Каппадокії, вже після надання томосу ПЦУ.

І в цьому є проста логіка, так як для Вселенського патріарха Бог вище політики. А для патріарха Московського – Путін вище Бога.

Домовилися домовлятися, Або лицар кремлівського столу на саміті «нормандської четвірки»

Віталій Портніков для/ОБ, belsat.eu

Більше матеріалів