Катинський злочин – також білоруська трагедія. Інтерв’ю з істориком Мельниковим

Білоруси поступово усвідомлюють, що Катинський злочин – це не тільки вбивства поляків, а й їхніх співвітчизників. Про «білоруський Катинський список» і сталінські страти в Мінську ми поговорили з незалежним істориком Ігорем Мельниковим.

– 80-річний ювілей Катині відзначається не тільки в Польщі. Цей трагічний епізод нашої історії згадують також і в білоруському незалежному оточенні. Таким чином, виникає питання, Якою мірою Катинський злочин відомий білорусам?

– Тема зараз більш відома, ніж на початку 90-х. При тому, що довгий час злочин сприймався виключно як польське питання, далеке від справ Білорусі. І дуже сильно вплинув на цей «антикатинський» рух з Росії, що нагадує про трагічну долю більшовиків, взятих у полон під Варшавою в 1920 році. Ця тема представлялася в підручниках і монографіях як проблема Росії і Польщі, що не має відношення до Білорусі.

Однак зараз можна констатувати, що правда про Катинь вже дійшла до Білорусі. В основному завдяки білоруській опозиції і білорусам, які намагаються відстояти незалежність. Але досі мої співвітчизники не розуміють, що Катинський злочин – це цілий комплекс сталінських злочинів проти громадян II Речі Посполитої.

НКВС вбивав польських офіцерів і поліцейських незалежно від національності і віросповідання. У масових похованнях також покояться білоруси, українці і росіяни. Фото надано катинським музеєм

Навести приклад. Нещодавно я переклав для ІНП [Інститут національної пам’яті (Польща) – прим. ред.] на російську мову цікаву книгу під назвою «Катинський злочин». Там перераховані всі місця загибелі. А потім я дав її для читання моїм батькам. Для них це було щось нове, хоча вони цікавляться цією темою. Їх здивувало, що поняття Катинського злочину відноситься і до Осташкова, П’ятихаткам, Харкова, Мідного, Биківні і Києва. До цього списку також потрібно додати місця страти на території Білорусі, в основному в Мінську.

Вся проблема в тому, що в Білорусі не вистачає знань з цього питання. Через це Катинський злочин розглядається як злочин, вчинений тільки в одному місці. Тільки зараз в Білорусь приходить розуміння, що мова йде про вбивства в різних місцях, а жертвами стали представники різних національностей.

– Чи знають білоруси, що ці вбивства відбувалися і на території Білорусі?

– Власне найстрашніше полягає в тому, що останньою катинською таємницею є доля тих майже 4 тисяч осіб, які були страчені на території Білорусі. Їх утримували в двох в’язницях в Мінську, а вбивали в різних точках під містом.

Треба підкреслити, що білоруси знають про «Білоруський Катинський список». Однак, я думаю, у них немає усвідомлення, що Катинський злочин – це не тільки Катинь, а й ціле безліч вбивств – в тому числі і в Білорусі.

«Білоруський Катинський список» – це 3870 прізвищ громадян II Речі Посполитої, доля яких досі невідома. Ця цифра випливає з документа Лаврентія Берії про розміщення в’язниць на території західних областей БРСР. Ми не знаємо всіх Імен, тому що ці документи приховані в архівах.

У своїй книзі «вересень 1939. Могили «неоголошеної» війни» я присвятив цим людям цілу главу. Але це всього лише реконструкція, в основі якої – взаємини родичів загиблих на території Білорусі. Довгий час говорили, що вони пропали на території Білорусі, а тепер відомо, що вони там загинули.

Одним з таких «зниклих» людей був Юзеф Голомб – начальник поліції в селі Озяти під Кобрином. Ще 11 листопада 1939 року дружина Ольга писала йому по-російськи в Пінську в’язницю. Фото надано катинським музеєм

Повільно, протягом останнього десятиліття, до моїх співвітчизників почало приходити розуміння, що «Білоруський Катинський список» – це злочин проти тих, хто народився на території Білорусі, в тому числі етнічних білорусів. Але я думаю, що їм ближче тема депортацій в 1940 і 1941 роках, ніж вбивства польських офіцерів навесні 1940 року.

– Як це можливо, якщо цих людей вбивали в місці для багатьох білорусів святому – в Куропатах?

– Для білорусів це місце є символом вбивств 30-х років. НКВС поховав там білоруську інтелігенцію, розстріляну в 1937 році і жертв польської операції в 1938 році. І тут раптом надходить інформація, що в 1940 році в Куропатах розстрілювали також узятих в полон польських офіцерів.

Я був в шоці, коли в Національному історичному музеї в Мінську побачив артефакти з ям смерті в Куропатах. У тому числі і гребінець, на якому написано по-польськи: «Важкі моменти ув’язненого. Мінськ 25 04.1940. Думка про вас зводить мене з розуму»

Це показує, що там поховані поляки, але не вбиті в 1938 році, а тільки навесні 1940 року. Це є доказом того, що в Куропатах покояться польські офіцери з «білоруського Катинського списку».

– Додамо, що розстрілювали їх не тільки в Куропатах. Дослідники називають і інші місця.

– Так, це, між іншим, парк Челюскінців, старий аеропорт Мінськ-1, католицьке кальварійське кладовище, Комарівка [зараз ринок – прим. Ред.] і, звичайно, Тростенець. Парк Челюскінців був полігоном НКВС ще в 20-і роки. Зараз там стоїть пам’ятник жертвам. Але залишилася і вузькоколійка, по якій НКВС возив людей на розстріл. Вона не була знесена після війни і донині використовується як дитяча залізниця.

 

Але і в самих Куропатах широко відомо головне місце страти, там, де зараз місце пам’яті. І візаві цього лісу є поле, на якому стоїть хрест. Люди згадують, що коли там ставили будинки, з ям витягували черепа.

– Ми можемо визначити, скільки етнічних білорусів було тоді страчено?

– На жаль, немає такої статистики, щоб підрахувати всіх убитих білорусів або народжених на території Білорусі. Точне число жертв ми знаємо, коли говоримо про Катинь та інших місцях, де проводилися ексгумації. У випадку людей, похованих там, ми знаємо, хто був родом із Західної Білорусі або північно-східних губерній II РП.

Однак з інших джерел ми знаємо частину прізвищ з «білоруського Катинського списку» і знаємо, хто з них, безумовно, мав етнічну приналежність до білоруського народу. У багатьох випадках немає сумнівів, що вони були білорусами. У цьому списку є такі прізвища, як сенатор II РП В’ячеслав Багданович [віце-президент Білоруського національного комітету у Вільнюсі – прим. ред.]. У 1939 році він опинився в таборі в Березі-Картузькій як противник автокефалії.

Треба пам’ятати, що вбиті в Білорусі польські військові, такі як Маріан Коваличко і поліцейські, такі як Давидюк, теж були пов’язані з цією землею споконвіку. Їхні родини жили на території Білорусі від діда-прадіда.

Ще в листопаді люди з «білоруського Катинського списку» могли писати додому. Вище відповідь поліцейського Юзефа Голомба на лист дружини Ольги. Фото надано катинським музеєм

– Чому Білоруський список досі залишається загадкою?

– Ця тема повертається, коли між Варшавою і Мінськом відбуваються моменти потепління. Тоді поляки намагаються дізнатися більше фактів про ліквідацію польських полонених у 1940 році, але білоруська сторона продовжує мовчати.

Проблема, про яку потрібно говорити, полягає в тому, де знаходяться ці документи. Офіційно білоруська влада каже: «У нас немає ніяких документів про Катинський злочин». Що не зовсім вірно, тому що в 90-і роки сім’ї Катинських жертв зверталися в білоруське КДБ і отримували довідку про те, що їх родич був розстріляний. У моїй книзі «Вересень 1939. Могили «неоголошеної» війни» є ці документи, навіть з білоруським гербом. У них описана доля цих людей з тих пір, як вони були взяті в полон.

Прикладом може служити історія Станіслава Кулецького. Це був сержант корпусу охорони прикордоння, який був схоплений НКВС і страчений в Мінській в’язниці. Документи у справі Кулецького знаходяться в архіві КДБ.

Також Ольга Голомб, як дружина польського офіцера, була переслідувана радянськими служами. Вище протокол про обшук її квартири. Фото надано катинським музеєм

– Ви думаєте, це все ще можливо, або це було можливо 25 років тому?

– Так, тому що досі в КДБ звертаються люди, наприклад, з питаннями про долю депортованих. Вони також отримують довідки у справах учасників антирадянського підпілля 1944-1945 років. На початку XXI століття ще можна було отримати копію цих документів. Зараз видаються довідки з номером справи.

– Тому найкращий спосіб дізнатися правду про долю цих людей – звернутися до архіву КДБ. І якщо у запитувачів є спорідненість з жертвою, вони отримають інформацію. Вони не побачать справи, не дізнаються про місце розстрілу, але отримають інформацію про те, що з ним сталося.

З істориком Ігорем Мельниковим розмовляв Петро Яворський/ ОБ, belsat.eu

Новини