Щоб змонтувати фільм про культовий фестиваль, режисер Юрій Калина знайшов відеозаписи за всі 30 років існування «Басовища».
Перші кілька років організатори все знімали самі на касети VHS. У середині 1990-х з’явився відділ Польського телебачення в Білостоці, журналісти якого щорічно їздили на «Басовище». Після зʼявився «Белсат».
«На останньому фестивалі, який відбувся минулого року, я всіх записував вже з думкою про фільм. Всього довелося відглянути близько 120 годин сирого матеріалу, з якого ми змонтували 50-хвилинний фільм. Всі висловлювання я записував. У підсумку вийшла ціла книжка таких скриптів. Працювати довелося так інтенсивно, що це навіть відбилося на здоров’ї: не витримало очей, довелося йти до окуліста», – розповідає Юрій Калина.
Режисер зізнається, що на перший фестиваль не їздив, але відразу додає: «Зате «Басовище» приїхало до мене». В цей же день, 15 липня 1990 року він вінчався. Після закриття організатори, які були його друзями, приїхали на кількох автомобілях на весілля. Вона проходила на Білосточчині, в селі Кошелі.
«Так що «do kotleta» (пол. -під час святкового банкету) у мене грав Сергій Соколов – Воюш», – з ностальгією в голосі додає наш співрозмовник.
Але як мінімум на 20 концертах Юрій Калина побував. Перш за все як журналіст, адже сам він не великий любитель року, особливо важкого. «Де був я, були мої діти. Вони також мали відношення до організації фестивалю, коли були студентами».
Питання, хто повинен займатися організацією «Басовища»: студенти або все ж професіонали, які зроблять його комерційним фестивалем, – спливав регулярно. А як вважає автор фільму?
«Частина виконавців той факт, що захід такого рівня влаштовували студенти, вважають козирем, – каже Юрій Калина. – Адже важко знайти другий такий приклад у світі. Завдяки цьому і польські студенти приєднувалися до білоруської культури, їздили після в Білорусь, де проходили відбіркові тури. Звичайно, є й інша сторона, оскільки був час, коли «Басовище» збирало по 10 тисяч чоловік. Приїжджали не тільки білоруські зірки, а й сильні польські групи. І організатори не завжди були в змозі залишити задоволеними виконавців і тисячі їх фанатів. Коротше, нехай кожен сам відповість собі на це питання».
Здавалося, що цей фестиваль буде завжди. На Білосточчині навіть з’явилася народна прикмета: Якщо починається «Басовище», значить буде дощ. «Але можливо, ті, кому зараз 15-20 років, придумають щось інше. Треба сподіватися. У фільмі про це висловлюються різні думки», – підсумовує режисер.
Дивіться документальний фільм «Басовище» (відео на початку статті). У ньому ви знайдете не тільки архівні відеокадри, а й безліч фрагментів інтервʼю з музикантами, організаторами, учасниками та місцевими жителями.
Інга Островцова/ОБ, belsat.eu, на обкладинці відео-колаж з використанням фото калаж Wojciech Jakubiuk / Forum