Мінськ завзято хмурить брови з приводу появи в сусідній Литві американських військових з бронетехнікою. Олександр Лукашенко доручив людям у погонах розробити план заходів у відповідь. І ось вже провладний військовий експерт через держагентство каже, що розміщення американських танків біля кордону з Білоруссю — це «недружній крок, і його не можна залишати без уваги».
Насправді американський батальйон з 30 танками Abrams і 25 БМП Bradley, що прибуває на півроку для спільних з литовцями навчань, реальної загрози Білорусі не представляє. За даними на 2018 рік, білоруська армія мала 1317 танків Т-72 різних модифікацій.
Тим часом білоруський президент велів, щоб вже наступного тижня Радбез і Міноборона поклали йому на стіл «нашу відповідь Чемберлену».
Трохи раніше, 11 жовтня, на саміті СНД в Ашхабаді Лукашенко картинно обурювався запланованими на весну майбутнього року маневрами Defender Europe:
«НАТО чомусь вирішило через буквально кілька місяців провести у наших кордонів великомасштабні навчання і задіяти стільки тисяч, скільки ніколи не задіяло. Це Польща і країни Балтії. Це ненормально… це незрозумілі навчання».
Перед цим білоруський керівник артистично дивувався з того ж приводу на форумі «Мінського діалогу».
Можна подумати, що Росія з Білоруссю ніяких навчань, в тому числі недалеко від кордонів НАТО, не проводять. Та й що незрозумілого? Організатори Defender Europe відкрито кажуть, що мета маневрів – підвищення готовності всередині НАТО і стримування можливих супротивників.
Так, зовсім не секрет, що країни Балтії і Польща просять керівництво НАТО (і перш за все там грає першу скрипку Вашингтон), щоб східний фланг альянсу краще прикрили від загрози зі сходу. Але потрібно бачити першопричину: Вільнюс, Рига, Таллінн, Варшава були поставлені на вуха російською агресією проти України.
При цьому США не особливо хочуть дражнити російського ведмедя. Зокрема, Дональд Трамп так і не клюнув на ідею створити в Польщі американську базу, хоч її пропонували назвати не як-небудь непоказно, а «Форт Трамп».
Але якісь символічні кроки, щоб заспокоїти східних союзників, американці змушені робити. Звідси і жменька «Абрамсів» на час в Литві.
Чому ж Лукашенко так старанно зображує заклопотаність і поспішає з якимись заходами?
Справа не в тому, що він такий вже мілітарист або хоче сильно сподобатися Володимиру Путіну. Білоруському офіційному лідеру вигідно як раз таки виглядати миротворцем, він на цьому в останні роки заробив великий політичний капітал – перш за все у вигляді розморожування відносин із Заходом.
Публічно ж вимагаючи від підлеглих розробити «наша відповідь Чемберлену», Лукашенко випереджає Москву, поки та знову не поставила питання про посилення своєї військової присутності в Білорусі.
У 2015 році білоруський керівник пішов на скандал, але відбився від розміщення російської авіабази в Бобруйську. І, судячи з усього, не хоче рецидивів.
При цьому, на думку незалежного білоруського військового експерта Олександра Алесіна, навряд чи слід чекати масштабних пересувань білоруських військ безпосередньо у зв’язку з розміщенням американського батальйону в районі Побраде, хоча «не виключено, що на час проведення натовських навчань на білорусько-литовському кордоні будуть висунуті частини і підрозділи підвищеної бойової готовності».
Коротше, для Мінська важливо просто позначити власну реакцію, в тому числі показати Москві, що ми самі з вусами.
Зрозуміло, що можливості такого лавірування небезмежні. Якщо в регіоні почнеться гонка озброєнь (до чого підштовхує, зокрема, руйнування договору про ракети середньої і меншої дальності), то отбояриться від розміщення російських частин Лукашенко буде пекельно важко.
І ось ще що зауважте: прибалти, поляки зазивають до себе Америку, а от білоруське керівництво руками і ногами відбрикується від баз союзника. Чим пояснити парадокс?
Фішка в тому, що країни східного поясу НАТО очевидно не бояться американської окупації. А ось білоруське керівництво, особливо після Криму, явно не довіряє Кремлю. Бази в якийсь час «Ч» можуть стати плацдармами для встановлення контролю над Білоруссю.
До того ж білоруське керівництво напевно не вірить в агресивні плани Північноатлантичного альянсу, божевільний похід тридцяти «Абрамсів» з Побраде на Мінськ. Так що Лукашенко, по-перше, показує кулак НАТО чисто для проформи, а по-друге, категорично не хоче підмоги з сходу.
Москва і так вже взяла за горло «поглибленої інтеграції», яка може стати шляхом до тихого поглинання Білорусі навіть без танків, тихою сапою.
Трагікомізм ситуації в тому, що в душі президент Білорусі, ймовірно, так само або майже так само) побоюється російської загрози, як литовці або поляки.
Олександр Класковський, політичний оглядач
— для/ОБ, belsat.eu