Повстання – це не тільки Калиновський. У ньому брали участь тисячі людей. Ідеї повстанців 1863 року в результаті перемогли, вважає білоруський історик Дмитро Матвейчік *, який взяв участь у великій дискусії істориків з Білорусі, Литви та Польщі, яка пройшла у Вільнюсі напередодні перепоховання повстанців. Чи було повстання 1863 року Остання акордом Речі Посполитої і Великого Князівства Литовського і першим акордом Білорусі?
Інтерв’ю Сергія Пеляси з дослідником повстань XIX ст., Працівником Національного історичного архіву Республіки Білорусь Дмитром Матвейчиком.
* Дмитро Матвейчик – автор книг «Учасники повстання 1863 1864. Біографічний словник» і «Повстання 1863-1864 років в Білорусі: нарис бойових дій».
Дмитро,чи повстання 1863 роки взагалі мало сенс?
Тут, скоріше, слід міркувати про питання, який був вплив цього повстання в довгостроковій перспективі. Безумовно, з самого початку ми бачимо великі репресії, інтелектуальна еліта краю фактично знищується або висилається. Внаслідок репресій надовго загальмувався розвиток білоруського національного руху. Ми пам’ятаємо, що протягом майже 30 років після повстання ми не бачимо повноцінних білоруськомовних текстів. Однак з набуттям незалежності Білорусі і становленням білоруської держави в її, можна сказати, ідеологію активно включається постать Костянтина Калиновського. Загалом повстання активно фігурує в даній ідеології.
Першопланова роль Кастуся Калиновського в сучасній білоруській історіографії, або навіть міфології, відповідає його реальній ролі під час повстання чи ні?
Скоріше ні. Справа в тому, що Калиновський під час повстання, наприклад, в його найбільш активній фазі, друга половина весни – перша половина літа 1863 року, до керівництва практично не належав. Він займав пост комісара гродненського воєводства. Це приблизно третя-четверта посаду в ієрархії гродненського воєводства. Він належав до його керівництво з самого початку, коли повстання ще тільки розвивалася, і повернувся до керівництва вже в заключній його частині: від середини літа 1863 року до його закінчення – арешту Калиновського в лютому 1864 года.
Називати це повстання повстанням Калиновського в принципі некоректно і взагалі неправильно. Краще так не робити. Повстання – це не тільки Калиновський.
У ньому брали участь тисячі людей. Багато з них втратили своє життя. Тому це дуже масштабна і об’ємна подія. Вимірювати її виключно однією особою все ж буде неправильно і некоректно. Хоча, безумовно, його роль в цілому, не тільки в повстанні, а в формуванні білоруського політичної публіцистики на її початковому етапі була винятковою.
Дмитро, чи мають рацію ті дослідники, які говорять, що повстання 1863 року – то був останній акорд Речі Посполитої і Великого Князівства Литовського і перший акорд Білорусі? Чи згодні ви з цим?
Знову ж таки, можна міркувати по-різному над цими висловлюваннями. Варто розглядати повстання як останній акорд Речі Посполитої? В принципі, можна. Безумовно, з великою кількістю застережень, які відразу при цьому виникнути. Але так, це останній виступ за відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року вчинений в першу чергу політичною елітою, яка домінувала на територіях розділеної Речі Посполитої.
Однак, безумовно, ми тут теж повинні розуміти, що якщо будемо розглядати виключно як останній акорд, ми не зрозуміємо цього повстання. Вже починали відбуватися націєтворчі процеси на території всієї Російської імперії, в тому числі і на територіях колишньої Речі Посполитої. Поява білоруської, литовської політичної публіцистики, української і тим більше польської яскраво свідчила про те, що ці процеси вже є новими, нехарактерними для колишніх періодів в розвитку колишньої Речі Посполитої. Так що так, тут ми також бачимо перші паростки, початок початку розвитку національних рухів народів, що проживали в Білорусі, Литві та Україні.
Як розуміння, оцінка повстання відрізняються у білорусів, литовців і поляків?
Тут, знову ж таки, ми не можемо говорити про білорусів, литовців і поляків. І історики, і пропагандисти, і публіцисти навіть в межах певної традиції оцінюють цю подію по-різному. І в сьогоднішній Білорусі ми бачимо, як Калиновський, його соратники та й вся подія в цілому оцінюються діаметрально протилежно: від повного вихваляння до повного приниження. Ми не можемо говорити, що взагалі існує ця єдина оцінка. Більш ніж за півтора століття, що минули з часу повстання, єдина оцінка так і не була вироблена. Тому ми навіть в межах однієї традиції завжди бачимо точки для збігу і точки для абсолютного розбіжностей.
Дмитро, якби повстання перемогло у військовому і політичному сенсі … Ну, уявімо собі таку гіпотетичну ситуацію, яких історики професійні не люблять. Але якби перемогло повстання, як би це вплинуло на нашу історію? Виникло б щось подібне до Республіки Білорусь, яку ми маємо сьогодні?
Дійсно, історики не люблять таких питань, тому що головне правило, яке фактично святе для кожного історика, – це що історія не знає умовного способу. Говорити про те, що б сталося на наших землях, якби повстання перемогло, – неможливо абсолютно.
Це Велике Князівство Литовське – 2?
Ми цього не знаємо і ніколи не дізнаємося, на жаль. Ми можемо побачити ці паростки в самих різних напрямках: від того, що Білорусі просто не існувало, до абсолютно протилежного варіанту, що Білорусь на сьогоднішній день була б вже процвітаючою і розвиненою країною, в тому числі і в національному плані. Так що тут варіанти могли бути різні. На жаль, ми цього ніколи не дізнаємося.
Дмитро, я чув ваш погляд, теза про те, що в результаті повстанці в певному сенсі перемогли. Що ви маєте на увазі?
Перемогли, але, так би мовити, перемагають не стільки власне повстанці, скільки їх ідеї: ідея необхідної єдності народів, які колись мешкали в Річі Посполитій. Ось цю єдність ми сьогодні, наприклад, і спостерігали, коли поляки, литовці, білоруси спільно збираються в одному місці, не дивлячись на можливі національні суперечності, і міркують про важливість цієї події. Я думаю, що якби повстанці 155 років тому побачили це, їм би це певною мірою символічно сподобалося б, незважаючи на процеси, які відбулися після повстання на землях колишньої Речі Посполитої. Розуміння загальної історії існує. В даному випадку ми можемо розглядати це як певну ідеологічну перемогу повстанців.
Інтерв’ю показали в програмі «ПраСвет» 22.11.2019
Інші теми видання:
На превью – Дмитро Матвейчик, фото Сергія Пеляси.