Анексія Білорусі: фейк чи реальна загроза?



«Білорусь вже не колишня радянська республіка», – про позитивні зміни в білоруському суспільстві в інтерв’ю Сергію Пелес розповідає публіцист британського видання «The Times» і заступник директора Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас. Відомий журналіст і автор книг про Росію також оцінює ймовірність драматичного сценарію у відносинах Білорусі з Росією.

Як ви оцінюєте ситуацію в Білорусі на тлі чергової суперечки Лукашенко і Путіна? Мінськ – в російській мишоловці, але робить маленькі кроки в бік Заходу. Білорусь – загроза для NATO, маріонетка в руках Кремля чи самостійний гравець?

Перш за все, я б не став драматизувати, бо я вже багато разів бачив це «кіно». У Лукашенка і Єльцина завжди були розбіжності, якісь розбіжності постійно відбуваються між Лукашенко і Путіним. Вони сперечаються про гроші, про газ, є питання, пов’язане з Союзною державою, я маю на увазі використання його Путіним, щоб довше залишитися при владі. Люди обговорювали ці питання ще в 1990-ті роки, протягом усього останнього десятиліття і продовжують це робити. Я б дуже здивувався, якби сталася якась драматична зміна. Росія продовжує озвучувати загрози, а Лукашенко – фліртувати з Заходом. Мені здається, тут не спостерігається нічого принципово нового.

А що насправді змінилося, так це білоруське суспільство.

Майже тридцять років тут є особиста вільність. Так, режим Лукашенка використовував репресії і деякі випадки дійсно серйозні, але є білоруси, які можуть виїхати за кордон, вибрати собі кар’єру, займатися бізнесом, вивчати те, що хочуть.

Зараз тривалий період спокою, завдяки чому білоруське суспільство дуже істотно змінилося. Білорусь вже не колишня радянська республіка, якою була, я маю на увазі поєднання червоно-зеленої і біло-червоно-білої ідентичності. Одного разу Лукашенко піде. Ми всі будемо здивовані, коли побачимо цю країну під керівництвом нового лідера, який, можливо, піде в зовсім іншому напрямку. Думаю, ми перебільшуємо значення особи Лукашенко. Ми не беремо до уваги змін у суспільстві, що йдуть дуже повільно і поступово, проте вони дуже глибокі й важливі.

Чому зараз так багато розмов про можливу анексію Білорусі? Українці дуже серйозно говорять про це. Вони бояться навіть більше, ніж самі білоруси. Однак згідно з ультиматумом Медведєва Росія обрала «легальний» шлях і союзний договір 1999 г. Це інформаційна війна чи реальна загроза?

Думаю, що причина – недостатнє знання теми. Чим менше людина знає про Білорусь, тим легше озвучити якусь думку. Справжні експерти з великою обережністю роблять похмурі прогнози. Україну це питання хвилює, тому що якби російська армія була в Білорусі, то в українців була б подібна ситуація на північному кордоні, як і на східньому. З їхнього боку це виправдане стратегічне застереження. Але, мені здається, те, що ми зараз спостерігаємо, – політичний театр. Росія намагається погрожувати Білорусі.

Вони постійно говорять про те, що Союзна держава стане реальністю. Неминуче виникає питання: а хто за це заплатить?

Якщо у росіян дійсно є ресурси, щоб взяти на себе Білорусь з усіма її внутрішніми боргами і проблемами, їм доведеться платити субсидії.

Анексія Білорусі не буде легкою, і докази ми бачимо на прикладі Криму. Вони отримали його шляхом анексії і врешті-решт повинні витрачати багато коштів на утримання, а до того ж ще й оплачувати великий дипломатичний рахунок. Говорячи про відносини, я думаю, що кінець року буде схожий на його початок: буде багато напружених зустрічей, погроз, можливо, припинення поставок газу в якийсь момент. Може бути, в кінці кінців Росія отримає додаткову військову базу або Лукашенко доведеться зробити якийсь крок, який йому зовсім не подобається. Але я б здивувався, якби відбулися такі серйозні події. Як журналіст я люблю східні теми, я люблю писати про них, але для мене як аналітика більш важлива точність.

Каміль Клисіньскі, експерт по Білорусі в польському Центрі Східних досліджень, в інтерв’ю сказав мені, що серйозно ставиться до драматичного сценарію. Він думає, що гра йде на час. На його думку, від анексії Білорусь може врятувати більша напруга з Україною або білорусько-російські навчання «Щит Союзу». Чи справді це так?

Каміль – дуже сильний аналітик. Я не розмовляв з ним на цю тему, але прочитав його аналітичний рапорт. Як я говорив, я вже бачив це «кіно», я маю на увазі «Захід-2017»: прогнози, що російські війська, які прибудуть в Білорусь, тут і залишаться.

Якщо проаналізувати майже двадцятирічну історію відносин Путіна і Лукашенка, видно, що там завжди були погрози, ультиматуми, суперечки про гроші, суперечки про енергоносії, суперечки про безпеку.

Може бути, я не маю рації, але мені здається, що їх тональність принципово не змінилася і зараз. Спостерігати за цим процесом дуже цікаво: у обох сторін є простір для маневру – Лукашенко може натиснути на росіян або відступити, і тоді вони можуть отримати все, що просять.

Я скептично ставлюся до ідеї рокіровки Путіна.

Ви маєте на увазі так звану проблему 2024 роки?

Чому б тоді просто не змінити Конституцію? Мені здається, що люди, говорячи про Білорусь, шукають, що сказати, тому що це гаряча тема. Росіяни нічим не ризикують. Це дивно, але хоча Білорусь і Росія досить близькі країни, рівень знань російських експертів про Білорусі дуже обмежений. Вони знають більше про Польщу чи Німеччину, Великобританію, США. Ідея, що вони зможуть просто захопити Білорусь і управляти далі… Хто знає, може бути, Путін прокинеться одного ранку і скаже: «Я хочу зробити це». Але на мій погляд, ймовірність якогось драматичного розвитку подій протягом цього року – відсотків двадцять, не більше.

Інтервʼю показали в програмі «ПроСвіт» з Аліною Ковшик:

Новини